Історія

Історична довідка про місто

Коли виникла Надвірна, хто був її засновником, звідки походить назва міста. На ці питання історики й досі не дають єдиної відповіді. Найбільшого поширення набула версія, що виникнення Надвірної пов”язано з селом Пнів та Пнівським замком. Доктор історичних наук, академік Володимир Грабовецький так писав з цього приводу: “Наприкінці ХV ст. Пнівським маєтком заволодів шляхетський рід Куропатвів. Для опори своєї влади вони збудували замок – фортецю.

Разом з територією, що прилягала до нього, він складав приватно-шляхетський двір, де проживала дворська служба і призамкові приселенці, підневільні ремісники, дрібні торговці, слуги. З метою збільшення доходів магнати Куропатви відвели частину території під містечко, яке вперше в письмових актах згадувалося від 1595 року. Воно отримало назву Надвірна, тобто поселення надворі». Історик Петро Левицький стверджує, що в кінці XIУ ст. – початку ХУ ст. правдоподібно Потоцьким, був вибудований замок, від якого і почалася Надвірна. У ХVІ ст., коли змінюються родинні зв’язки Потоцьких і Куропатвів, Надвірна із замком переходить до Куропатвів. І далі так пояснює своє твердження:” Надвірна походить не від Пнівського, а від Надвірнянського замку, який був збудований в чудовому парку в кінці ХІV на початку ХV ст. кимось із шляхетського роду Потоцьких”. На основі ретельних досліджень вдалося встановити, що на території міста в другій половині ХIV-XV ст. була фортифікаційна споруда, руїни якої до тепер збереглися в міському парку. Вважають, що це був форпост. Поблизу нього могли поселитися люди, які під час ворожих нападів знаходили притулок за його мурами, можливо саме вони і заснували поселення, яке значно пізніше назвали Надвірною. Вказати точну дату заснування Надвірної не зможуть, допоки не будуть знайдені відповідні документи, виявити які досить важко. Надвірна згадується 1589 року в протестації, яку подав до суду Микола Куропатва. Зберігається цей документ у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника, і йдеться в ньому про напад татар на Галичину 11 серпня 1589р., внаслідок якого було знищено документи, які засвідчували право власності автора протестації на села “Пнів, Битьків, містечко Надвірна”. Без сумніву, це місто засноване набагато раніше.

Коріння сучасних надвірнянців сягає ще кам’яної доби. Проживали тут праслов’янські і слов’янські племена, котрі залишили по собі могильники, відомі як Карпатські кургани, а на горі поблизу міста залишки свого поселення, знане як городище. До речі, гора, на якій воно знаходилось, і до нині називається Городищем. Відомий дослідник, історик Петро Сіреджук віднайшов архівні документи, в яких Надвірна згадується ще в 1578 році, тобто місто постаріло на 11 років. У ХVI – ХVII ст. наш край зазнавав постійних спустошливих набігів татарських і турецьких наїзників. Тільки у 1612 – 1624 роках їх було 17. Не оминуло це лихо і Надвірну. Саме з цієї причини у 1601 році місто одержало привілей на відбудову після чергової татарської руйнації і дозвіл на 2 річні ярмарки.

Особливо великого розорення зазнало Прикарпаття у 1676 році, коли сюди вторглася 300-тисячна турецька армія. Турки при цьому облягли Станіславську фортецю і Пнівський замок. Однак здобути їх їм не вдалося. Після кожного спустошення місто відбудовувалось знову і продовжувало відігравати роль важливого осередку торгівлі і ремесла. У ХУ11 – ХУШ ст. серед регіонів, що об’єднувались в цехи, були шевці, кравці, гончарі, мельники. На знамениті щорічні ярмарки приїжджали до Надвірної купці з Угорщини, Молдови, Польщі, Московії. Великі гурти худоби, закуплені тут, переганяли у всі сусідні країни. Після першого поділу Польщі у 1772 році Надвірна, як вся Галичина, опинилася під владою Австрії. В такому стані вона перебувала аж до листопадових подій 1918 року – часу проголошення Західно – Української Народної Республіки. Входження до Австрійської імперії створило сприятливі умови для піднесення національної свідомості галичан, виникнення політичних партій, громадських організацій і товариств. Не пройшли ці процеси і повз Надвірну.

У 1894 році засновано першу читальню “Просвіти”, а 1908 року з ініціативи лікаря Т.Гриневича, судді О.Чубатого й адвоката з Делятина Миколи Лагодинського створено філію “Просвіти”. Згодом тут виникають товариства “Сільський господар” , “Січ”, “Рідна школа”. Під час Першої світової війни сотні надвірнянців були мобілізовані до Австрійської армії. Чимало записалося до легіону Українських Січових Стрільців, який формувався з дозволу австрійського уряду. З утворенням Західно – Української Народної Республіки січові стрільці з Надвірної влилися в лави Української Галицької Армії, яка на той час почала боротьбу за самостійну Україну, і пережили всю гіркоту поразки та падіння Української держави. Чимало наших краян під час визвольної боротьби 1918 – 1920 років впали смертю героїв. В роки Першої світової війни місто зазнало значних руйнувань. До того ж пожежа, яка сталася в 1914 році знищила значну його частину. З літа 1919 року Надвірна, як і вся західна Україна опинилася під владою Польщі.

На початку 20-х років відновлюють свою діяльність товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, “Сільський господар”, створюється курінь “Пласту” ім.Короля Данила, пожежно-руханкове товариство “Луг”. У підпіллі діяли осоредки Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, які мали значний вплив на молодь. Активними членами цих організацій були колишні Січові стрільці та вояки УГА. Старше покоління надвірнянців гуртувалося навколо Українського Національного Демократичного об’єднання, яке очолював Микола Николайчук. Плідно працював “Союз українок”, успішно діяли філії “Союзу українських купців і промисловців” та міщанського товариства “Зоря”. Серед активістів українських організацій і товариств 30-х років були Іван Саноцький, Кость Бачинський, Дмитро Цибрівський, Микола Гринішак, Валеріан Банах, Дмитро Слепей, Василь Свищ.

Зі встановленням радянської влади у 1939 році всі українські організації і товариства через репресії та переслідування припинили свою діяльність. В історії міста трагічні сторінки розстрілів і катувань більшовиками провідників політичних партій і громадських організацій, їх активістів, національно-свідомої інтелігенції в період 1939 – 1941 роки, розгул гестапівських репресій і вивезення на каторжні роботи молоді в часи німецької окупації, жах енкаведистських катівень і післявоєнний період національно-визвольної боротьби УПА аж до початку 50-х років.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *